Душа
Душа, говорять, завжди молода,
Вона не має сивини і зморщок.
Ніколи не спиняється хода,
Хоч больових достатньо має точок.
В душі багато є пекельних ран,
Глибоких шрамів, опіків і латок.
Тяжкі думки беруть нерідко в бран,
Та лиш тепло – її найбільший статок.
Душа втрачає часто супокій
І падає у відчай від незгоди.
Ридає, коли віє суховій
Людської нікудишньої погоди.
Але душа, як Фенікс, повстає
Із попелу пожеж і вірить знову.
Тепло душі всім людям роздає,
Немов на щастя вішає підкову.
Душа радіє, що допомогла
Знайти комусь утіху в бідуванні,
Вона й сама щаслива, що змогла
Надію зберегти у безталанні.
© Copyright: Галина Чехута, 2025
Свидетельство о публикации №125020903773
Свидетельство о публикации №125020903773
Рецензии