полет пули

билингва 2016/25


***
політ кулі за секунду до пробудження.
пропалює простір розпеченим прутом.
ось скорчиться пика свинцю
в момент деформації.
єдина мета, мрія - заритися в плоть.
вишневою кісточкою - у нутрощі оленя.
куля, що летить, - їй нічого сказати.
немає часу.
так смерть робить собі манікюр -
пилкою підправляє абрис нігтя;
так розум на мить торжествує над усім живим і сущим,
так Слово пожирає саме себе,
відривається від звуку і сенсу,
немов нирка від ниркової ніжки.
 
а куля знай собі
пульсує в гарячому повітрі,
у власному маслянистому соку.
прошиває золоті соняшники маленький демон Ака,
летить назустріч мужику - сліпий пітбуль -
по сірому запаху страху,
одна недомить - і миттєво згорають світи,
несуться в прірву сани з новорічними оленями,
колекція марок сина, ошелешені Дарвін, Ісус,
шкільні дні, казенна нудьга ковчега,
перше кохання і срібна каблучка
на 8 Березня для неї.
сотні далеких предків гаснуть, як іскри багаття.
всесвіт випускає кошмарний концентричний крик -
чорний космічний кит у зоряних виразках.
але - занадто короткий, щоб вмістити в себе
людину,
швидко осілого мужика в соняшниковому полі.
ще одна жива вежа з примарами
висотою в тисячі років
звалилася, як стовпчик попелу з сигарети.
а палець, що натиснув курок,
відкидається, ніби хвіст ящіркою.
чорніє в траві, гниє,
і до вечора прилітає темний ангел
з дрібними зубами на все обличчя - немов гостра терка,
пожирає чорну грудку.
виблискує павутина в росі -
ниточка слини - намисто.
 
а десь вона, з колечком, не відає біди,
незримо наливається вдівством, як томною отрутою,
цілує пальчики немовляті на пухких кулачках,
блідо-рожеві віночки, насіння -
цього годували,
цього любили.
цього жаліли...
ах...

***
полет пули за секунду до пробуждения.
прожигает пространство раскаленным прутом.
вот скорчится рожица свинца
в момент деформации.
единственная цель, мечта - зарыться в плоть.
вишневой косточкой - во внутренности оленя.
летящая пуля - ей нечего сказать.
нет времени.
так смерть делает себе маникюр -
пилочкой подправляет абрис ногтя;
так разум на миг торжествует над всем живым и сущим,
так Слово пожирает самое себя,
отрывается от звука и смысла,
точно почка от почечной ножки.
 
а пуля знай себе
пульсирует в горячем воздухе,
в собственном маслянистом соку.
прошивает золотые подсолнухи маленький демон Ака,
летит навстречу мужику - слепой питбуль -
по серому запаху страха,
один недомиг - и мгновенно сгорают миры,
несутся в пропасть сани с новогодними оленями,
коллекция марок сына, ошарашенные Дарвин, Иисус,
школьные дни, казенная скука ковчега,
первая любовь и серебряное колечко
на 8 Марта для нее.
сотни далеких предков гаснут, как искры костра.
вселенная испускает кошмарный концентрический крик -
черный космический кит в звездных язвах.
но - слишком короткий, чтобы вместить в себя
человека,
быстро осевшего мужика в подсолнуховом поле.
еще одна живая башня с призраками
высотою в тысячи лет
рухнула, как столбик пепла с сигареты.
а палец, нажавший курок,
отбрасывается, будто хвост ящерицей.
чернеет в траве, гниет,
и к вечеру прилетает темный ангел
с мелкими зубами во всё лицо - словно острая терка,
пожирает черный комок.
сверкает паутина в росе -
ниточка слюны - ожерелье.
 
а где-то она, с колечком, не ведает беды,
незримо наливается вдовством, как томным ядом,
целует пальчики младенцу на пухлых кулачках,
бледно-розовые венчики, семена -
этого кормили,
этого любили.
этого жалели…
ах…