І. С.
Так давно дощик стукав у наше вікно
Так давно не просився до мене
Усамітнений привид я тут так давно
Поки світ все піарить знамена...
Так давно не торкався ти шовку коси
Не казав "як ти пахнеш! як поле
уночі..."
Як давно ти мене не просив
Тут коханням боротися з болем
І твоїм і моїм, витирати тобі
На чолі всі "відзнаки" жахіття...
Так, щоб ніжність долоні "зняла" весь той біль
Так, щоб зло не торкалось нас хіттю
Так щоб втома та смуток лишили цей дім
Так щоб тихо спокійно заснути
Просто поруч.
І Той Хто Ходив По Воді
Милосердно дав знову відчути
Наше, справжнє, хороше все...
Як же давно...
Відпочинь там, Коханий. Добраніч.
А прокинешся, просто поглянь у вікно.
Бо вставати тобі ще зарано.
І хоч клаптик від неба побачиш, то вже
Буде втіха.
Життя переможе.
...
Дождь ещё прикоснётся к уставшей душе.
Смоет боль и печали... Он сможет.
Так давно...
© Copyright: Анна Владиславовна Смолякова-3, 2025
Свидетельство о публикации №125020808445
Свидетельство о публикации №125020808445
Рецензии