Не спить ночами бідний лютий,
Снігами й холодом забутий.
Себе жаліючи, питає:
“Про мене чом ніхто не дбає?
Куди усі поділись слуги?
Ніхто не тішить в час недуги!
І вітер в лісі десь сховався...
Чи, може, спати вже подався?..
Куди поділися морози?
На гіллі – не сніжок, а сльози.
В новім земнім тисячолітті
Усе змінилося у світі!..
Чи робить все зима свідомо?
Що буде далі – невідомо!
Чи взяти бідну під опіку,
Щоб не вкорочувала віку?
Ой, мабуть, я уже старію!
Звернутись, може, до борвію?
Чи прилягти і подрімати?
Чи йти весну вже зустрічати?..”
Був довго лютий на розпутті,
Помітив раптом сніг на ґрунті,
Зрадів, повіривши у диво,
Став усміхатися щасливо…
Зимова казочка
© Copyright: Галина Чехута, 2025
Свидетельство о публикации №125020808253
Свидетельство о публикации №125020808253
Рецензии