дыхание палача

 2025 билингва




***
сажа в дощі, туш,
тушонка, розбавлена сльозами.
ціле поле налипло на черевики,
непідйомний подіум для статуетки.
залізні люди повільно крокують як уві сні
по в'язкому магніту,
ледь відривають ноги, переставляють
помутнілий розум,
каламутна хвора перлина,
кров усередині жовтка:
не буде ні пташеняти, ні смачної яєчні.
втікачі під повіками очей
тягають галери залізобетонної волі.
море червоного палючого піску,
і ніч поки що тиха
як подих ката.


***
захід сонця піднімає руку:
червона людина
у рваному піджаку дерев.
прощавай.

я ловив світ.
блакитна сталь.
спійманий сомик.
тримаєш пальцями за зяброві щілини:
напружені затяті маленькі очі,
шипасті вуса під підборіддям і над.
відпускаєш із човна в річку часу -
пливи.
мені не потрібна твоя смерть, твоя плоть у сухарях.
але залиш собі щось на пам'ять
від мене.
снасті, верлібр,
пляшковий блиск.


***
глибоке цинкове небо
просвердлене по кутах граками,
наживлене на шурупи електровишок:
потріскують як волосся під гребінцем.
здається -довбани гарненько ракетою
і впадуть світлі небеса на місто
впускаючи ораву
темряви,
космічного сміття.
всесвіту не вистачає культури,
Господу любові.

---
вечірня прохолода - ладанка
з мокрого пластиліну жовто-зеленого,
кажан прокреслює вечір як баг
комп'ютерну програму.
реальність ще на тесті,
ще йде вичитування і відшліфовування, прогонка
реальності через сотні димлячих басейнів
з гарячим молоком, киселем, кров'ю,
людськими кістками свіжими в рукаві,
через ботексних п'явочних красунь,
хижих тупорилих королів.
а ти беззахисний як божа корівка в м'ясницькій,
як поцілунок дитини
на предметному склі.

***
сажа в дожде, тушь,
тушенка, разбавленная слезами.
целое поле налипло на ботинки,
неподъемный подиум для статуэтки.
железные люди медленно шагают как во сне
по вязкому магниту,
едва отрывают ноги, переставляют
помутившийся рассудок,
мутная больная жемчужина,
кровь внутри желтка:
не будет ни птенца, ни вкусной яичницы.
беглецы под веками глаз
таскают галеры железобетонной воли.
море красного обжигающего песка,
и ночь покамест тиха
как дыхание палача.


***
закат поднимает руку:
красный человек
в рваном пиджаке деревьев.
прощай.

я ловил мир.
голубая сталь.
пойманный сомик.
держишь пальцами за жаберные щели:
напряженные ярые маленькие глаза,
шипастые усы под подбородком и над.
отпускаешь с лодки в реку времени -
плыви.
мне не нужна твоя смерть, твоя плоть в сухарях.
но оставь себе что-то на память
от меня.
снасти, верлибр,
бутылочный блеск.


***
глубокое цинковое небо
просверлено по углам грачами,
наживлено на шурупы электровышек:
потрескивают как волосы под расческой.
кажется  -долбани хорошенько ракетой
и рухнут светлые небеса на город
впуская ораву
тьмы,
космического мусора.
вселенной не хватает культуры,
Господу любви.

---
вечерняя прохлада - ладанка
из мокрого пластилина желто-зеленого,
летучая мышь прочеркивает вечер как баг
компьютерную программу.
реальность еще на тесте,
еще идет вычитка и отшлифовка, прогонка
реальности через сотни дымящихся бассейнов
с горячим молоком, киселем, кровью,
человеческими костями свежими в рукаве,
через ботексных пиявочных красавиц,
хищных тупорылых королей.
а ты беззащитен как божья коровка в мясницкой,
как поцелуй ребенка
на предметном стекле.