Я закрив двері перед вічним,
Відкинув думку, що в мені
Живе щось вище, щось величне,
Що світ не в'яне в самоті.
Я вірив — смерть мене не зломить,
Що плоть моя — священний храм,
Що всі дороги йдуть додому,
А не в безодню чорних ям.
Я пив життя, як воду з чисту,
Без страху, сумніву, жалю,
Та раптом тіло, ніби стіна,
Зламалося в чужім бою.
І ось лежу — пустий і кволий,
У грудях темрява і страх,
І я кричу у стелю голу,
Де Бог — я ж плюнув йому в прах!
Я розриваю власну гордість,
Я проклинаю власний шлях,
Благаю: "Вислухай хоч раз ти!
Хоч раз повір у тих, хто впав!"
І знаєш... Він мене почув.
Не докоряв і не карав.
Лиш мовчки руку простягнув
І серце з попелу підняв.
Автор: Сергій Довгополий
Частина Бога
© Copyright: Хатерфорд, 2025
Свидетельство о публикации №125020100247
Свидетельство о публикации №125020100247
Рецензии