Умовляю себе не журитись,
Та не завжди виходить, на жаль,
Бо не хочу свавіллю коритись,
Не сприймаю ворожу мораль.
Довіряю думки піднебесній,
Намагаюся йти через страх,
По космічній дорозі безмежній
Я в уяві лечу, наче птах.
Прокидаючись, ранок вітаю,
Не картаю за хиби життя.
Білим кольором долю латаю,
Уникаю тривог і ниття.
Рештки щастя збираю в долоні,
Видихаю негоду мерщій
І до Бога в доземнім поклоні
Я звертаюсь в полоні надій.
Путь життєва, відомо, смугаста:
То дарує безжурність, то стрес…
Сумніваюся часом, чи варта
Вирішальних дарунків небес…
Чи варта
© Copyright: Галина Чехута, 2025
Свидетельство о публикации №125013100450
Свидетельство о публикации №125013100450
Рецензии