Я также служила в армии

Мої спогади про  армію (м. Севастополь) 

Через  рік   терміну   служби мого чоловіка йому  дали  квартиру  в офіцерському  будинку  і  він перевіз  мене з донькою  Жанною  в  одержане  помешкання. Тобто,  друга  половина  служби  проходила  в  сімейній ідилії.  Будинок був   розташований  на  відстані  біля 150  метрів  від  прохідної  в дивізіон. Коли об’являли повітряну тривогу,  чоловіку  треба  було  дуже  поспішати, щоб  встигнути  доповісти через 5 хвилин «Ракети до  пуску готові».  Його  підлеглі  жили в казармі набагато ближче  до пускових  установок  і  встигали все необхідне зробити,  чекаючи  мого  чоловіка, командира взводу,  для доповіді  командиру  дивізіону  про готовнісь  ракет  до пуску.  Злагоджена  робота рядових  ніколи не давала збою.
Бойові  офіцерські дружини-подруги   були  завжди  поряд  з  чоловіками,  розділяючи з ними  всі труднощі (тяготи) служби в армії.   Ппам'ятаю,  як  я  вперше  відреагувала  на  повітряну  тривогу. В одну з  ночівель в новому житлі пізно вночі загула повітряна тривога. Чоловік швидко схопився, став одягатись по формі. А я  теж схопилась і кажу, підожди, я хоч яєшню тобі приготую. А чоловіку через п’ять хвилин треба доповісти «Ракети до пуску готові». Смяівся потім весь дивізіон з цього випадку.  Навіть  через  9  років  при   гостюванні чоловіка з донькою в дивізіоні  згадували цей  випадок, який  став  гідним армійським анекдотом.
Я  закінчила Харківський  Педагогічний  інститут ім. Г. С. Сковороди, факультет фізичного виховання,  до переїзду в Севастополь  5  років  працювала, спочатку  в інтернаті, потім в школі. Звичайно, мені хотілося  працювати і в Севастополі. Обійшла  багато шкіл  та дитячих  садочків, але  вільних  місць не було. В  дитячих  садочках  навіть прибиральниці  були з вищою освітою. Багато жінок, проживавших  в  сусідських квартирах,  також мали вищу освіту  і говорили, що в Севастополі не можна  знайти роботу  по спеціальності. Дружина командира дивізіону підполковника Шульца  Галина  говорила, що її  не взяли навіть  телефоністкою  в штаб тилу  флоту, який  був  розташований під землею недалеко  від дивізіону.    Ми вирішили  навідатись  в штаб тилу флоту. Я  причепурилась (на всякий  випадок)  і  виглядала  чудово  в свої 27  років  в  порівнянні  з  Галиною Шульц, за якою до того ж  тягнулась  слава  скандальної  жінки.  Прийшли ми до  майора  Віхарєва, який  був старшим по  штабу.  Треба сказати, що цей  штаб завжди був  як би в резерві, працював  інтенсивно тільки під  час військових  навчань. В  кімнаті зв’язку  було  кілька  телефоністок,  мене  взяли ще  одною. Я швидко  освоїла  свої  обов'язки і виконувала їх  дуже  сумлінно.  Мене  хвалили,  а коли почались військові навчання,  на пульт зв'язку  зайшов адмірал. Майор  Віхарєв підвів адмірала до  мене  і  каже "Ось передова  працівниця,  що значить з вищою освітою людина". Напевне, я дуже  приглянулась майору Віхарєву,  бо  він  потім пропонував  мені  поступити в кандидати КПРС. Я  відмовилась, вважаючи себе не гідною  високого звання члена КПРС.  Праця  була добова. Одну  добу    відпрацюю, тоді три доби  вдома. Така  робота  мені  дуже  подобалась, бо в  школі чи в  інтернаті, де я  раніше  працювала,  нервове і фізичне  навантаження  були значними.  В  той день, коли я була на вахті, а мій  чоловік на роботі, за донькою   по черзі  слідкували  вільні жінки з будинку. Донька  Жанна  вражала  всіх  своїми здібностями.  З  однолітками (4-5 років) читала  напам'ять "Кошкин дом"  Маршака,  гортаючи сторінки в потрібному  місці. Всі  вважали, що вона  навчилась читати в свої 4  роки. Зараз донька  номінант на  присвоєння наукового  звання  Академік НАНУ,  відома вчена  в багатьох країнах.  Дружили всі між собою,  тільки Галина Шульц  заздрила, а своїх дітей  у  неї   не   було.  Всі  жінки дуже  дивувались, як  я  знайшла  таку  роботу, куди можна  ходити пішки один  раз в  три доби.  Встановили мені  позивний  «ЧИНАРА – ОДИН».  Якщо  з  підводного човна  лунав дзвінок,  телефоністка на «кросі»  повинна  з’єднати   абонентів  між собою.    Вночі, коли сильно  захочеться спати,  дзвінок здалеку ставили  на  сильний сигнал  в приміщенні,  який  пробуджував  телефоністку.  Нарікань ніколи не було.  Часто  моряки  з  підводного  човна, які  несли  вахту   далеко, лежачи  човном на  грунті  десь біля  берегів Куби, або  під боком інших капіталістів, вночі визивали мене для розмов,  говорячи «Чинара один, Чинара один, дай  відповідь».  Звичайно, я відповідала  їм завжди. Треба  відзначити, що  тембр  голосу у  мене   заворожуючий, морякам  на вахті  дуже подобалось спілкуватись зі мною.  Один  з  них,  сам з Прибалтики,  прямо закохався в мій  голос  та  розмови,  по  приїзду  в Севастополь  запросив  мене  зустрітись.  Я  погодилась,  хлопець  ще більше закохався, побачивши мене. Запропонував мені розлучитись  з  чоловіком  та поїхати з ним  в Прибалтику. Подарував   чеканку, яку сам виробив, на ній  був біблейський  сюжет «Діва Марія з немовлям»,  зберігається в  сімейному  архіві. Я не погодилась на його пропозицію,  а коли він запитав «А хто  твій чоловік?» і я  відповіла, що офіцер ППО,  моряк зневажливо  сказав «Так он у тебя  сапог…».  Моряки не поважали  військових, які  несли службу  на  суші.  Бо ті  завжди були обуті в чоботи, а моряки в туфлі. Роман  закінчився, не почавшись.
Мені захотілось  освоїти спеціальність стенографістки та секретар-машиністки. В Будинку офіцерів флоту Севастополя  були такі курси і я  записалась  на них.  Стенографія  мені  вдавалась, через  пів року я легко записувала за Брєжневим,  благо, що він  шамкотів щось повільно. Диплом по закінченню цих курсів  теж  зберігається  в нашому  сімейному архіві.  Чи пригодився мені  цей  диплом? Стенографісти   потребуються дуже рідко, мені  відмовили в Харківському бюро стенографістів, як не маючій  належного стажу  роботи.
До речі, коли чоловік захищав  кандидатську дисертацію, я  з  його каракулів друкувала текст  толмута  майже  "сліпим способом", а  при захисту  стенографістка з бюро, яку  визвали для  запису  доповіді, запитань, відповідів, виступів опонентів та інше,  записувала  своїми каракулями  з  голосу.  Також все записувалось на магнітофон.  Потім  чоловіку  випала  величезна робота  розшифровувати з стенографісткою все, що вона записала, щоб надрукувати і  за її  підписом  вкласти в діло для ВАК-у.  В  теперішеій  час ВАК відмінили, вченими ступенями займається Міністкрство освіти та науки.
По приїзду в Харків  я  влаштувалась спочатку  на заводі «Електроважмаш»  секретар-машиністкою  у відділі головного енергетика, потім перейшла по спеціальності в спортклуб заводу «Електроважмаш». В школу  більше не поверталась, згадуючи минулу роботу, як пекло  в пеклі.