Він був сумний від самого початку,
Хоч вже не пам’ятав, відколи довелось.
Та кожен перший йому тицяв «взятку»,
Про справжні хабарі і слова не йшлось.
Усі казали: «Ось візьміть дарунок!»
І підмовляли: «Побалуйте доцю й сина».
Вже на стіл клали величезний клунок.
Не можна відмовлятись – є родина.
Дружина похваляє, діти ситі,
А після знову з ранку до вечері.
Він підпиратиме справ брили нерозкриті,
Сумління підмиватиме сльозами двері.
Хтось вчора на коні, сьогодні пестить вдачу,
Його душа від втоми та знемоги
Не може знайти сил і плаче наче,
Диявол підганяє швидше ноги.
Від пращурів та родичів ішлося,
Що кожен має місце на землі.
У цей момент не так тобі здалося,
Ти зміниш свою думку по весні.
(Навіщо тоді жити взагалі?)
Якщо не можеш діяти в негоду,
Якщо не маєш в серці більше сил,
Не вір ти ворогам свого народу,
Ти не спіши вирощувати крил.
Вiн був сумний вiд самого початку
© Copyright: Андрей Антохин, 2025
Свидетельство о публикации №125013002611
Свидетельство о публикации №125013002611
Рецензии
