Може, все ж таки правда - була не права,
Не відкривши тобі вчасно душу?
І пройшла мимо юності наша весна,
Хід природи, невільно, порушивши.
Припускаєш, що теж був у чомусь неправий,
Прийняв гордість мою за гординю?
І не вистачить всього лише пару октав,
Щоби спільне життя, як святиня.
Ми виннІ обидва! Та як не крути
Обом нам нема виправдання.
Й доводиться разом с тобою нести
Хрест розлуки, як покарання.
Може, все ж таки правда
© Copyright: Тамара Ненчина, 2025
Свидетельство о публикации №125012905295
Свидетельство о публикации №125012905295
Рецензии