в джазе только демоны

билингва 2016/25



***
коли вона йшла - вона перевернула його
як попільничку з недопалками
на пластикову скатертину.
недоварила борщ, недопрала білизну.
але через тижні, місяці, роки
вона все ще була з ним.
він відчував ампутовану частину душі.
так відчуваєш рядки поетів срібного з прочерню століття
що засіли в пам'яті намертво:
живі оси в бурштині.
або матрьошки-паразити - матірні частівки:
повз тещиного дому я без жартів не ходжу.
скалка розлуки
у його серці проросла.
саджанці вишневого дерева - тут буде сад.
але фантомне життя
живе своїм життям.
живе моїм життям, жує моє життя.
ні, ти перескочив з ЛГ на себе як блоха.

ну і що? а ти з'їла темну ягоду.
одну, другу, третю. тепер ти -
самка леопарда.
у тебе смачний клітор і твоє волосся після душу
пахне весною, дорогим шампунем, і шкіра дзвенить
лаком новонародженої віолончелі.
і мій (censored) радіє і співає як Сінатра.
зараз ми - ієрогліфи-жуки - зчепилися.
на ліжку. переплелися смислами. запахами. ДНК.
все змішалося в будинку верлібру,
у спальні з піску і туману. я п'ю муарову
лань, мерехтливу лінь.
очей твоїх чарівність п'ю.
ловець перлин.
коли ти кінчаєш - дивись мені в очі.
дивись.
пливи до мене на вітрильнику для двох.
а тепер ми просто дихаємо.
просто лежимо в спальні попами на боці - ммм -
як же це правильно сказати російською?

ні. з нього досить. зриває обличчя.
і бачить життя з боку -
блюдце інопланетян впало в джунглі,
а він барабанить у титан - де вихід?
є хто живий?
але ніхто не відгукується. тільки
місто зимове ранкове, ще темне
і безпорадне, як жук у мисці з манною кашею,
борсається лапами. лудить.
здригається від шуму снігоприбиральних машин.

і він відчуває нутром:
ангел ентропії
викручує відросле волосся
на дурній голові.
на соромно сказати де.
як випрану білизну.
робить із чорного -
сіре, сталеве.

***
когда она уходила - она перевернула его
как пепельницу с окурками
на пластиковую скатерть.
недоварила борщ, недостирала белье.
но спустя недели, месяцы, годы
она все еще была с ним.
он чувствовал ампутированную часть души.
так чувствуешь строки поэтов серебряного с прочернью века
засевшие в памяти намертво:
живые осы в янтаре.
или матрешки-паразиты - матерные частушки:
мимо тещиного дома я без шуток не хожу.
заноза разлуки
в его сердце проросла.
саженцы вишневого дерева - здесь будет сад.
но фантомная жизнь
живет своей жизнью.
живет моей жизнью, жует мою жизнь.
нет, ты перескочил с ЛГ на себя как блоха.

ну и что? а ты съела темную ягоду.
одну, вторую, третью. теперь ты -
самка леопарда.
у тебя вкусный клитор и твои волосы после душа
пахнут весной, дорогим шампунем, и кожа звенит
лаком новорожденной виолончели.
и мой (censored) радуется и поет как Синатра.
сейчас мы - иероглифы-жуки - сцепились.
на кровати. переплелись смыслами. запахами. ДНК.
все смешалось в доме верлибра,
в спальне из песка и тумана. я пью муаровую
лань, мерцающую лень.
очей твоих очарование пью.
ловец жемчужин.
когда ты кончаешь - смотри мне в глаза.
смотри.
плыви ко мне на паруснике для двоих.
а теперь мы просто дышим.
просто лежим в спальне попами на боку - ммм -
как же это правильно сказать по-русски?.

нет. с него хватит. срывает лицо.
и видит жизнь со стороны -
блюдце инопланетян рухнуло в джунгли,
а он барабанит в титан - где выход?
есть кто живой?
но никто не отзывается. только
город зимний утренний, еще темный
и беспомощный, как жук в миске с манной кашей,
барахтается лапами. лудит.
вздрагивает от шума снегоуборочных машин.

и он ощущает нутром:
ангел энтропии
выкручивает отросшие волосы
на дурной голове.
на стыдно молвить где.
как постиранное белье.
делает из черного -
серое, стальное.