Я не літаю в небі птахом,
В польоті – лиш моя душа.
Буває, що летить над ланом,
Шукає в небі співчуття.
В душі від кривди часто – рани,
Сльозами омиваю їх,
Вселяю віру у жадане,
Латаю радістю утіх.
Втішаю і сама вже вірю,
Що крила в мене відростуть
І я таємні мрії втілю,
А, коли треба, відгукнусь.
Можливо, іншою вже буду,
Хоча для цього треба час.
Душевні болі і застуду
Не можна зцілити “на раз”.
Замерзла щось… Чи я відтаю?..
Не відчуваю зовсім крил!
В уяві навіть не злітаю…
Чи, може, взяти гвинтокрил?..
Не лiтаю
© Copyright: Галина Чехута, 2025
Свидетельство о публикации №125012508368
Свидетельство о публикации №125012508368
Рецензии