Кожна сторінка,
як шрам,
як слід від часу,
якого вже не буде.
Я торкаюся слів,
наче їх можна відчути,
наче вони мають вагу
і тепло.
Пишу, аби не впасти
у вир звичок,
аби не стати рабом
тиші в собі.
Я пишу,
аби залишитись
і зникнути одночасно,
аби бути поруч,
але не з тобою.
На дотик —
слова стають реальністю,
яка обіймає
і зникає,
наче пісок у долонях.
На дотик
© Copyright: Александра Хорошилова 2, 2025
Свидетельство о публикации №125012304829
Свидетельство о публикации №125012304829
Рецензии