На вулиці, де дороги, мов артерії,
Де кожна тріщина — історія втрат,
Вікна мовчать, розкидаючи тіні,
Небо схилилось, наче буде град.
Один будинок сяє — свіча надії,
Там пахне хлібом, молитва жива.
А поруч — дім, де стіни, як клітка,
Там час — безодня, тягне в нікуди.
Чи це рішення долі, мов буря з гір,
Чи карма, що з вітром рве слабкі душі?
Хто розставляє межі: кому зір,
А кому — морок у кам’яній гущі?
Як дивитись на це, коли серце стискає,
Коли кожен куточок — як свідок зими,
Коли навіть світло у тьмі не палає,
І все перетворюється на химери й дими?
І, щось таке є, я відчуваю.
Що веде кожного в різні кути.
Бо хтось ще радіє, а хтось вже страждає,
Та маємо всі ми за наші гріхи.
Автор: Сергій Довгополий
Святi грiхи
© Copyright: Хатерфорд, 2025
Свидетельство о публикации №125012300293
Свидетельство о публикации №125012300293
Рецензии