Не пиши мені і не питай,
Чом буваю засмучена часом…
Наді мною ракети летять,
Що життя обривають завчасно…
Кожну мить і хвилину, і день,
Я сумую за спокоєм неба,
Хочу чути веселих пісень,
Але чую лиш біль та потреби…
Всім військовим, ще дужче болить,
Ніж мені, бо я в своїй домівці,
Хоч тремчу, але вірю у світ,
Світ, що темряву «вибілить» тільки…
Нам би знати навіщо все це?
Та навіщо страждають тут люди?
Колись вітер звісток принесе,
Про припинення воїн усюди…
(Ніка)
Січень 2025
Не пиши менi i не питай
© Copyright: Вероника Удовиченко-Ивашина, 2025
Свидетельство о публикации №125012203622
Свидетельство о публикации №125012203622
Рецензии