Світ малює себе на стінах.
Тут — силует дерева, яке так і не виросло.
Там — обличчя, стерте до плями часу.
І ось — слід руки, яка тримала іншу руку,
поки не прийшов вітер і не зірвав їхній зв’язок.
Життя розказує себе уривками,
як старі пісні, що плутають слова.
У кожному кроці — трохи поразки,
у кожному погляді — трохи спраги.
Але десь у цій плутанині
жевріє мить,
яка хоче стати нескінченністю.
Тіні на стіні розповідають історії,
що зникають, коли запалюється світло.
Можливо, їх не було ніколи.
Можливо, вони завжди тут були.
Ти дивишся на себе на цій стіні,
але бачиш когось іншого.
Відчуваєш, що твоє життя — це не те, що ти прожив,
а те, що втратилося між пальцями,
мов пісок, який вітер повертає пустелі.
І все ж, у цьому всьому —
маленьке, майже невидиме "завтра".
І це "завтра" виростає,
як коріння під сухою землею.
Тiнi на стiнi
© Copyright: Александра Хорошилова 2, 2025
Свидетельство о публикации №125012203341
Свидетельство о публикации №125012203341
Рецензии
