Бiжать роки старicть за дверима

Біжать роки, ви це знаєте самі, 
Озираюсь у смутку, з болем на душі. 
Якби час повернути хоч на мить, 
Xoть десять років, де юність могла б жить. 

Розправити крила, по-новому сміятись, 
З вітром і сонцем інакше сприйматись. 
Аромат квітів у простір нести, 
Літа здавались без кінця.

Якби зупинити хвилини, години, 
І жити мудріше, не марнувати сили. 
Кожен момент як коштовний скарб берегти, 
Часу назад уже не повернути. 

Та біжимо ми, сліпі і глухі, 
Не бачимо важливе, тримаємо злість в собі. 
Забуваємо близьких, природу й життя, 
Вибачення вчимося лише в каяття. 

Аж одного ранку старість стукає в двері, 
І думки приходять, що ночами ще й вперті. 
Скільки ж помилок зроблено, скільки з них болить, 
Та час минулий слідів посмішкою не зцілить..


***************************************
Utikaji leta, to vy prece vite, 
Ohlizim se smutne, s bolesti v dusi skryte. 
Kdyby slo vratit cas, byt na jedinou chvili, 
O deset let zpet, kde mladi stale zilo v sile. 

Roztahnout kridla, jinak se smat, 
S vetrem a sluncem jinak se znat. 
Vuni kvetu nest do dalav sveta, 
Tehdy se nam zdala nekonecna leta. 

Kdyby slo vratit cas, minuty, hodiny, 
Zit moudreji, nemarnit sily. 
Kazdy moment jako drahy poklad chranit, 
Cas se zpet uz neda navratit. 

Ale my bezime, slepi a hlusi, 
Nevsimame si podstaty, drzime zlost v dusi. 
Zapominame na blizke, prirodu a zivot sam, 
Omluvy se ucime az v kajicnych snach. 

Az jednoho rana zastihne stari u dveri, 
Prijdou ty myslenky, co v tichu tizive zni. 
Kolik chyb bylo udelano, kolik z nich stale boli,   
Minuly cas usmevem stopy nezhoji