черная колхозница

билингва 2016/25


***
але ж одного разу почнеться відлив
творчих сновидінь.
оголюється правда життя без слів і чарівництва,
рифи, кістки затонулих шхун,
іржаве рифлене залізо, втома,
марення старого з котячими бровами
на сонцепеку. і намацуєш пальцями ніг
рядки,
черепашки сказаного,
пережитого, мокрий, мокрий пісок
варені перлини.
і тоді я побачу сяйво далекої деменції,
але до цього - свою молоду дружину, її волосся
у ньому відображалося сонце,
як пташеня страуса в кришці рояля.

***
а ведь однажды начнется отлив
творческих сновидений.
обнажается правда жизни без слов и волшебства,
рифы, кости затонувших шхун,
ржавое рифленое железо, усталость,
мреенье старика с кошачьими бровями
на солнцепеке. и нащупываешь пальцами ног
строки,
ракушки сказанного,
пережитого, мокрый, мокрый песок
вареный жемчуг.
и тогда я увижу  сияние далекой деменции,
но до этого - свою молодую жену, ее волосы
в них отражалось солнце,
как птенец страуса в крышке рояля.


***
іржавий зубчастий місяць -
знятий диск циркулярної пилки.
і втомлений Борей проганяє хмари
крізь вузькі леза
деревообробного верстата,
точно дошки з корою, що лущиться по торцях.
минула гроза
відкисає у відрі з гасом.
повний місяць. місто - поршень, підшипник, деталі
розібраного кулемета
у неоновому маслі.
хто вкладає людство спати?
дантист обережно вводить голку з новокаїном
у зубний канал.
венеціанські канали вдираються в спальню,
настає Венеція засинання,
фантастичні
синяво-чорні щури
повільно пливуть у зазубреної місячним світлом воді.
ангели вальсують
над куполами подушки.

і на нічне місто
опускається на восьми зігнутих ногах, по-павучому,
чорна колгоспниця всесвіту -
чорна, як вугілля,
чорна, як куля,
чорна, як сажа.
з багатооким обличчям,
побитим зірками, як віспою,
і - видоює сплячих людей.
втікаюче молоко
вражень.
тискає вим'я обличчя
зрощеними пальцями
ковдри.

***
ржавая зубчатая луна -
снятый диск циркулярной пилы.
и уставший Борей прогоняет облака
сквозь узкие лезвия
деревообрабатывающего станка,
точно доски с шелушащейся корой по торцам.
прошедшая гроза
откисает в ведре с керосином.
полнолуние. город - поршень, подшипник, детали
разобранного пулемета
в неоновом масле.
кто укладывает человечество спать?
дантист осторожно вводит иглу с новокаином
в зубной канал.
венецианские каналы вламываются в спальню,
наступает Венеция засыпания,
фантастические
иссиня-черные крысы
медленно плывут в зазубренной лунным светом воде.
ангелы вальсируют
над куполами подушки.

и на ночной город
опускается о восьми согнутых ногах, по-паучьи,
черная колхозница вселенной -
черная, как уголь,
черная, как пуля,
черная, как сажа.
с многоглазым лицом,
побитым звездами, как оспой,
и -выдаивает спящих людей.
убегающее молоко
впечатлений.
тискает вымя лица
сросшимися пальцами
одеяла.