Ти чи я

Ти у тишу кричиш про фантомні минулого болі…
Ти лікуєш образи думками про бачені сни…
Ти марнуєш життя, вдаючи, що утримав контролі
над бажаннями тих, хто не хоче твоєї весни…

Ти забув про нудьгу і вируєш, мов море при штормі…
Ти читаєш книжки про знекровлення чистих сердець…
Ти вважаєш, що сенс девіацій у сприйнятій нормі,
за якою хтось з усміхом зводить людей нанівець…

Ти картаєш себе за емоції грудня у серпні…
Ти міняєш обурену вічність на стриману мить…
Ти розсудливо терпиш щось дійсно жорстке й нестерпне,
бо комусь за спиною занадто вже жити кортить…

Ти цілуєш її, як уперше і буцім востаннє…
Ти нервуєшся тим, що душі не зійшовся баланс…
Ти єднаєшся з тим, хто довіку не хоче єднання,
бо вбачає в тобі лен на муки пекельнії шанс…

Ти мандруєш між зір, потерпаючи з долі земної…
Ти рахуєш ночами початком відпущені дні…
І даремно, повір, намагаючись бути собою,
ти, мов паросток віри у світ, проростаєш в мені…