Мов білі сльози, падають сніжинки,
Мороз сумує взимку за теплом.
Вкривають землю крихітні перлинки,
Щоб потім стати сяючим сріблом.
Мороз на вікнах пише візерунки,
Із дивних квітів висікає сад.
Чарують очі срібні закарлючки,
Так схожі на серпневий зорепад.
Морозу вітер шепче щось про спеку,
Про синє море, лагідний прибій,
Про теплу річку, росянисту стежку,
Про білу хмарку в далі голубій.
Мороз у мріях бачить неможливе:
Прекрасне й вічне літо на Землі!
Уявну зустріч, збудження щасливе
Вигадливо виписує на склі.
О, лід і пломінь! Серце калатає!
Мороз гранує щире почуття!
Жага солодка в квітах виграває,
Лягає світлом щастя на вуста…
Лiд i пломiнь
© Copyright: Галина Чехута, 2025
Свидетельство о публикации №125011905287
Свидетельство о публикации №125011905287
Рецензии