Коли в душі оселиться печаль,
Коли нудьгу вже стримати несила,
А розум мій утомлений украй,
Я йду до лісу відновити крила.
Йду до дерев, до перлів таїни,
Щоб доторкнутись до стволів могутніх,
На мить забути всі жахи війни,
Відчути силу у хвилини скрутні.
Я хочу злитись з Вічністю доріг,
Щоб відшукати путь одну єдину,
Почути всемогутній глас сторіч,
Відчути ритм стрімкого часоплину…
В природнім храмі відчуваю світ,
Гармонію і мир, знаходжу втіху.
У серці тане нечутливий лід
І оживає райдужна надія…
Коли в душi печаль
© Copyright: Галина Чехута, 2025
Свидетельство о публикации №125011805066
Свидетельство о публикации №125011805066
Рецензии