А я допіру, наче у дитинстві -
Та все від зла та зрад городжу тин свій.
Бо скрізь повалено усі дороговкази -
Зло звідусіль, неначе метастази!
На гріх - вже стільки зашморгів причинних,
Що і немаю боронитись чим я?
Уже й на каяття немає ради-
Все сатана і нищить й тупо краде!
Хоч був би хід конем, як грала б в шахи?
Пташині крила? -. Та сховались птахи...
А серце - все кружляє. Все кружальця -
Не викине із кола дикий жаль цей!
Ще маю хід, доволі тривіальний -
Посіпатися в суєті вокзальній.
Але від себе - не втечеш. Морока -
Хоч ти біжи, хоча б...повільним кроком...
Отож - відкинь у лоджії фіранку
Й прислухайся, що небо скаже зранку?
Прислухайся
© Copyright: Маргарита Метелецкая, 2025
Свидетельство о публикации №125011702175
Свидетельство о публикации №125011702175
Рецензии