Ісуню? Як. Тобі ведеться?
Печаль знеструмлювать вдається?
А в мене - лиш злостива мста ..
Сухі, волаючі уста -
Видобувають з серця рими -
І всі - любов необорима,
Де дотик до священних риз,
Як долі дар, подячний приз,
Як гра божественної ліри,
Як щастя опіки без міри!
Чи жить? Чи вмерти як- небудь,
Скінчивши швидше страдну путь?
Грудневий , недоладний вітер
Оголює останні віти...
А в мене, може, ще не крах?
Можливо - не зчорнілий прах?
І, може, як молитись лунко,
Дійдуть до. Господа цілунки?
І стане серцю веселіш,
Бо все єство- для. Нього лиш?
Потрібна все ж таки зухвалість,
Щоб зрозуміть і вдячність, й марність!?
Вдячнiсть та марнiсть
© Copyright: Маргарита Метелецкая, 2025
Свидетельство о публикации №125011701973
Свидетельство о публикации №125011701973
Рецензии