Вже насуває зимонька страшна,
Морози надсилаючи відверті ...
Яка я, Боже, вперта та смішна -
Силкуюсь щось змінить у круговерті!?
Вже листяну зірвали вітри мідь
І хмари сірі застеляють овид...
А я ловлю печальну й дивну мить,
Коли закінчу цю зухвалу сповідь -
Про те, що я стара й самотня тут,
До сонму всіх святих не долучаюсь,
І мій старанний, та безвартний труд,
Бо я - ніщо. І подумки - втрачаюсь.
Нема вітрил моєму кораблю...
А у душі - похмілля чи дозвілля? -
Нема кому проказувать " люблю!"
Де - воля Божа? Де - моє свавілля?
Із надр космічних - лиш зірок тремтіння -
Не чую слушну відповідь звідтіль я!?
Iз надр
© Copyright: Маргарита Метелецкая, 2025
Свидетельство о публикации №125011701919
Свидетельство о публикации №125011701919
Рецензии