Перед очами годi миготiти

Перед очами годі миготіти.
Підлаштуватись можеш ти
Під фази сну, всесвіт створити,
Галюцинаціям допомогти.

Слуга твій з попелу і крові
Йде крок у крок з твоєю тінню.
Його згадай в своїй промові,
Приємна мить зупинить тління.

Ти з нього вичавила соки,
Залишок думає лише,
Що вже не має більше змоги,
Що вже назавжди це кліше.

Без задніх ніг лягає пізно,
Цей день позбавлений досягнень,
Наступний програний залізно,
Немає більше жодних прагнень.

І не треба прослуховувати душу,
Він розтопив її ненавистю та злістю.
За це у пеклі смажитися мушу —
«Та хоч без тебе...» виводжу слова кистю.

Не можна ж так страждати і любити,
Відхрещуватись і прагнути до тебе.
Чи можна сподівання просто вбити?
Чи може хтось сказати, що так треба?

Усі думки належать надлюдині,
У голові лиш листя шарудить.
А крапля поту катиться по спині
При усвідомленні становища на мить.

Не має сенсу разом нам тужити,
Усе псувати, мабуть, є талант.
Скільки разів хотів вже все змінити,
Лише блукав серед думок палат.

Коли рожеві окуляри зайві й сльози змили,
То довелось без них герою цьому жити.
З часом забули їхні спільні на двох крила,
Ті почуття і хімію частково загубили.

З тобою чи без тебе буде жити.
Кров стигне в жилах швидко зазвичай.
Який же злий тобі не зрозуміти,
Так боляче ж, сама ці почуття тримай.

Цей хлопець не дізнався про турботи.
Твої вже не цікаві, не для нього.
Здійсниш, дасть Бог, із кимось ті польоти.
Щасливий бути вільним. Nota bene!