Лiкарняний

В присмерках часу, посеред моєї зими
Буцімто привиди, сірі, похмурі будинки
Геть притаїлись, бо близько до сходу гримить
Та відлітають загиблі у рай без зупинки. –
Хлопці, до котрих у долю потрапила смерть
І за якими рідня розгубила години
За деревними столами, розбитими вщерть,
Вірячи в те, що до Бога молитва долине
Через забрьохані кров’ю, розбиті шибки,
Повз одичалі лани та спустошені греблі
Криком із самого серця доволі швидким
З боку собачого холоду в ліплянки теплі. –
В тишу небесну, в оселі самих янголів
Зойки несуться. Та Бог, як здається, не слуха,
Бо – холоднеча у зорях і Він захворів:
Начебто бачить усе, закриваючи вуха.
Ти ж бо отруйна і ліків не знайдено ще –
Ліків, що їх прикладають бійцеві до рани;
Крапель від нежиті, з неба що ллється дощем.
...Вірші ж накоєні мною, листи і догани
Недосконалі та вию не чутно мого. -
Болю, у вигляді рими, що писано вранці
На запітнілому склі перемерзлих погод –
Лаю у строках, що те притаманно собаці
Також, як автор, застуженій... Вірю усе ж:
Буде оновлення Світу, покращення буде –
Вимолить гість неохайний прощення у меж
І занедужає совістю чемний Іуда
В ніч перед стратою. Люди обіймуть Христа;
Вийдуть з усіх берегів каяття ополонки;
Я дочекаюсь, рахуючи букви до ста;
Лікар із вен переповнених витягне голки
...Сам, власноруч. І поволі мине глухота
Богова. Ти ж, Ненаситна, в минувшину чорну
Згинеш, з тобою – уся хвороблива орда
Змелена буде на попіл в небесному жорну.
Я ж Тобі віршем по горлу пройдусь, як ножем –
Словом із присмаком гніву собачого лаю:
Чим тебе знищити? Марно. – Ти проклята вже.
Та всеосяжно, Війна, я тебе проклинаю.

12 січня 2025р.