Похмуре небо знов віщує дощ,
А ось не забарились перші краплі
І стали бити у холодне скло,
Немовби діти вперті і зухвалі.
Навіщо взимку дощ? Від нього сум
У душу так і рветься безупинно!
А скільки він приносить різних дум!
У цих фантазіях – так незатишно.
Хай був би краще сніг! Його політ
Так тішить білим маревом надії!
Він так нагадує вишневий цвіт!
Як тихо й безтурботно в цій стихії!
Очікування втомлює, та все ж
Плекаю мрію і в уяві бачу
Розкішне плетиво срібних мереж,
Сніжинку білу, ніжну і тремтячу…
Навiщо взимку дощ
© Copyright: Галина Чехута, 2025
Свидетельство о публикации №125011200086
Свидетельство о публикации №125011200086
Рецензии