Як траві в привіллі бути, без дощу терпіти,
як-то добру козаку без дівчини жити.
Вітер дме та листя рве, марево-примари.
Квапиться козак до щастя, не завадять хмари.
Вітер дме та листя рве, хмари наганяє.
Скаче добре молодець, а куди не знає.
Як стволу без кулі бути, без мети гарматі.
Вірить хлопець що доїде, тож думки крилаті.
Світить місяць. Сонце ллє. Кінь та його ноша.
По калюжах шлях лежить, і бува пороша.
Світить місяць. Сонце ллє. Ноша, кінь, дорога.
Рідна бавить сторона, у чужій тривога.
Як без пісні мрії давній збутися й звучати,
молодичка десь чекає щоб його кохати.
Ніч ослабла, річка мчить, далечінь світліша,
тільки й бачили її як до хлопця вийшла.
Річка мчить, дощів нема, де ж ти хата рідна,
пил осів. За небокраєм коней вже не видно.
Как траве в просторе быть... на укр
© Copyright: Анатолий Миронов 3, 2025
Свидетельство о публикации №125011104966
Свидетельство о публикации №125011104966
Рецензии