Закат

Саенко;:
Захід сонця
Я проводжаю сонце на нічліг,
Стою останнім променем сповита.
Як хороше отак посеред літа
Переступити таїни поріг.
Не знаю, випадково це, чи ні,
Та маки яскравіше пломеніють,
Густіше в річці хвилі рожевіють
І блискітки стрибають в царині.
Пухнасті хмари світяться вогнем,
Наповнені найтоншим колоритом,
Який буває неповторним літом,
Милуючись цим швидкоплинним днем.
Моя надіє щира, прощавай !
Метнувшись знову по засмаглім тілі,
Безсило промінь зник на небосхилі.
Сполохано замовк вечірній гай.
Скотилось сонце в море на нічліг,
Вітри притихли в повсякденній зморі,
Я в самоті стою на косогорі,
Переступивши таїни поріг.
А надвечір'я дихає теплом,
Щебече соловейко у калині.
Тумани сиві виповзуть  з долини,
Як ніч махне воронячим крилом.
***
Я провожаю солнце на ночлег,
Стою последним лучиком обвита.
Как хорошо так, посредине лета,
Переступить таинства порог.
Не знаю, случайно это или нет,
Но маки очень ярко пламенеют.
В реке всё гуще волны рыжевеют
И блёсточки там прыгают внутри.
Пушистые тучи светятся огнём,
Наполнены тончайшим колоритом,
Какой бывает не повторный летом,
Любуясь быстротечным днём.
Моя надежда, искренняя, прощай,
Метнувшись снова на смуглом теле.
Бессильно лучик сник  на небосклоне,
Испуганно замолк вечерний гай.
Скатилось солнце в море на ночлег,
Ветры притихли в повседневном вое,
Я в одиночестве стою на косогоре,
Переступив таинства порог.
А к вечеру так дышится теплом,
Щебечет соловей в калине.
Туманы сизые вылазят из долины,
Как ночь махнет им вороным крылом.