Рушаючи в дорогу із касового залу,
впаду в перонний галас тривожного вокзалу.
В вагон себе я зрушу, у шумну прес-юрбу,
пісень оцінку знати грошима, на вагу.
Люблю співати всюди пісні для розважання,
про зустрічі й прощання і поглядів жадання.
Їх повторить дитина і загорлає дід,
усі пісні ці завжди імунітет від бід.
Люблю цей час в дорозі, без поспіху розмову,
люблю розкриті очі і глиб їх загадкову.
Люблю коли всі ситі, кохання, згоду, лад.
Люблю час рахувати без ювілейних дат.
Люблю любов велику, в квітках шляхів оздоби,
коли багато волиш, є мало – до вподоби.
Усяких барв і націй люблю людей простих,
У них всяк крок широкий, йду з ними і до них.
В дорогу отправляясь. на укр
© Copyright: Анатолий Миронов 3, 2025
Свидетельство о публикации №125010906530
Свидетельство о публикации №125010906530
Рецензии