У вись...

То, певно , Господи, мій марний ляк,
То сіється, мабуть, зужитість хвора? -
Нехай іде ховатись десь за двором,
А я спочину і засну відтак...

Я через цей незламний, дикий біль,
Немов сліпець, все нишпорю навколо? -
Бо радісно так було і прозоро,
А спробуй повернути? Наче джміль,

Що залетів в прочинене вікно,
Гуде у вухах, зовсім не вщухає...
Все тіло відчайдушно колихає-
Коли б , нарешті, скінчилось воно?!

Скажи, Господь, де ж то сховатись, де?
Журюсь в своїм кружлянні та вагаюсь,
Бо страшно втомно. Наче вивергаюсь
У щось захмарне, сіре та бліде.

Двигіт сумний кудись узнов веде
Думки мої неслушні та несталі -
До хижого та темного провалля,
Де лише біль та жах сумний знайде.

Що ще я хочу,  мій Господь, збагнуть?
То істини справжнісінькі Любові -
Все вони різні, та сумні, та нові,
Все не впізнать мені їх справжню суть?!

Кличе до вічності таємний зліт -
Купчаться хмари десь  там, в піднебессі...
А я тону у марному процесі
І намагаюсь видумати звіт

Про сьогодення. Вгору подивись -
Час не марнуй - ладнуй вітрила в вись!