Я би наказав,
щоб в зимові дні
насипалися листям
льодяні проруби.
В пам’яті моїй:
звуки пилок, запахи дерев
й ще знаходжу спогад –
тримаюсь якірем в холодному полоні.
Небо сивіє: люди старіють,
втрачає світло. В кінці літа,
марніють зорі, біліє земля.
В серці нудьга.
Мій Ворон – в ґратах моралі,
Бог – наглядач.
Страх – не знати печалі,
як вже душа і розум на металі.
У світлі кімнат, таємного стін блиску
«розміщені» в спинах ножі,
кістки і сіль покладені у миску
й на карті долі всі.
Відпущу свої страхи,
свої кайдани-пу;та переплавлю в золото добра.
Відкрию в’язницю душевних широт
й настану собою. Зі мною Господь.
2010-04-03
Схiд на Заходi
© Copyright: Владимир Шеврон, 2025
Свидетельство о публикации №125010808273
Свидетельство о публикации №125010808273
Рецензии