Патетичне
Дружу я з вітрами, та б'юся з вітрами,
є музика в цьому трам-та-ра-ра-ра-мі.
Біжу по планеті і чути не тупіт,
серцебиття не стихаючий гуркіт.
То стрімко у прірву, то злети до неба,
та де б не знаходився, пісня — потреба.
Коли зазівався, не прикро злякало,
нещадно кохання мене наздогнало.
В середині йду і сміливо по краю
Землі, і у Всесвіті друзів торсаю,
в безмірі великім розлуки потому,
тісний мир усюди, і зустрічи знову.
Бентежить планету космічна бовтанка,
дороги рахуємо ранок за ранком,
Прогрес неминучий, сягнути багато ,
не можемо лютість часу забувати.
Однолітки поруч, є воля звитяги,
попереду діти нахабно завзяті,
Шлях звідси торують, вернутися зможуть,
пізнання це привід основоположень.
Ми друзі з вітрами, б'ємося з вітрами,
Весь світ неосяжний обвили руками.
Планету штовхаєм і чути не тупіт,
сердець безперервний хвилюючий гуркіт.
Патетическое. на укр
© Copyright: Анатолий Миронов 3, 2025
Свидетельство о публикации №125010802750
Свидетельство о публикации №125010802750
Рецензии