бетонные сады

билингва 2016/25


***
ніч.
ми лежимо на кухні на розстеленій ковдрі.
дівочі груди, мочені яблука,
безсоромні пози, сніг плоті, що випав,
дрібно натерта темрява - синя свічка на тертці.
і повітря насичене любовним планктоном, посланням.
тут є трохи тарганів, але нам все одно,
ми п'яні від юності й вина;
пересихає в роті, поцілунки на щоках і шиї
ворушаться, наче спіймані креветки.
ось і ми молоді - лежимо нижче рівня моря, рівня життя,
а над нами, як бетонні сади, висять поверхи,
квадратні тонни сплячих дорослих і дітей.
так, ми на першому поверсі висотного будинку,
нам постелили на кухні у друзів
після дня народження М.
чавунний ангел хранитель робить манікюр.
холодильник здригається уві сні,
на підвіконні танцює квітка алое.
тихі голоси прядуть тихі слова,
звуки танцюють окремо від вуст,
як маріонетки над спокійним морем.
так, нам не потрібна тверда, як копито, земля.
ми можемо спати на льоту,
міцно обійнявшись, як змерзлі окости
у морозилці.

і споглядає крізь гардини
муаровий циклоп свідомості,
не паралізований щастям і дівчиною,
як злягаються кінь і кентавр.
а частина душі, чужа зляганню, тваринній пристрасті,
від усього відсторонена,
дивиться на зоряне небо /закреслено/ на лінолеум,
на стелю, на колір і лиск шерсті, здригання її вух,
великі коричневі очі - закохані жуки в молоці.
і нехай реальність вранці
хамувато скрикне -
«вставайте, пора!»
і нас сталевими клешнями розірве побут,
роз'єднає змерзлі стегна ангелів
у мікрохвильовці подій.


***
ночь.
мы лежим на кухне на расстеленном одеяле.
девичьи груди, моченые яблоки,
бесстыдные позы, выпавший снег плоти,
мелко натертая темнота - синяя свеча на терке.
и воздух насыщен любовным планктоном, посланием.
здесь есть немного тараканов, но нам все равно,
мы пьяные от юности и вина;
пересыхает во рту, поцелуи на щеках и шее
шевелятся, точно пойманные креветки.
вот и мы молодые - лежим ниже уровня моря, уровня жизни,
а над нами, как бетонные сады, висят этажи,
квадратные тонны спящих взрослых и детей.
да, мы на первом этаже высотного дома,
нам постелили на кухне у друзей
после дня рождения М.
чугунный ангел хранитель делает маникюр.
холодильник вздрагивает во сне,
на подоконнике танцует цветок алоэ.
тихие голоса прядут тихие слова,
звуки пляшут отдельно от уст,
как марионетки над спокойным морем.
да, нам не нужна твердая, как копыто, земля.
мы можем спать на лету,
крепко обнявшись, как смерзшиеся окорока
в морозилке.

и созерцает сквозь гардины
муаровый циклоп сознания,
не парализованный счастьем и девушкой,
как совокупляются лошадь и кентавр.
а часть души, чуждая соитию, животной страсти,
от всего отстраненная,
смотрит на звездное небо /зачеркнуто/ на линолеум,
на потолок, на цвет и лоск шерсти, вздрагивание ее ушей,
большие коричневые глаза - влюбленные жуки в молоке.
и пусть реальность утром
хамовато вскрикнет -
"вставайте, пора!"
и нас стальными клешнями разорвет быт,
разъединит смерзшиеся ляжки ангелов
в микроволновке событий.