Її марення
Де зірки пролітають в висоті,
коротка радість теж туди уходить.
Навіщо мій коханий в самоті,
частіше в снах ніж наяву приходить.
А може сни бувальщина така –
в оману вводить мешканців природа.
Життя шматочок... Доля отака,
як ніби зустріч то мани нагода.
Від зірки світло вдалину летить
і з кожним кілометром погасає.
Кохання простір і часи проб'є,
у всіх світах, в серця вогонь кидає.
Любові кличний не стихає крик.
Непереборним почуттям пройнявшись,
тремтить планета і летить, а там,
з коханим буду завжди обійнявшись.
І знову дійсність, як нервовий сон –
занадто довгий, довгий гегемон.
Её бред. на укр
© Copyright: Анатолий Миронов 3, 2025
Свидетельство о публикации №125010608115
Свидетельство о публикации №125010608115
Рецензии