Странная песня

Дивна пісня


Я як острів робінзоній в океані,
жду човна що забрідатиме в тумані,
берегів крутих скелястих б'ють краї,
ніби хвилі, штормові людськи рої.
Губить чи рятує, вал вирує,
острів цей несправжній, та вібрує.
Робінзон я, канув в океані,
з берегом, не знайденим в тумані.

Я як вітер мчу за хмарою – дружити,
ніби названій у білому служити.
Ніби дівчина, образу таячи,
зникла геть, сльозами ідучи.
Вільний вітер шарить на просторі,
радість це... можливо завше горе:
неминуча, доля моя вічна –
хмара-мрія тане блискавично.

Я як лист, лечу зворушливий, опавши,
Світ чарівний, неземний до себе взявши.
Догораю...та невдало. Я такий!
Просто імідж перемінюю гіркий.
Я кружу, крилатка – плід летючий,
Щастя мить – політ на ґрунт родючий.
Полетів хвилини вшанувавши
Мить цивілізації додавши.

Я як сон, не закликаючи науку,
станусь наяву кому-то десь у руку.
Рух часу – жорстоке царювання,
швидко стався ранок прокидання.
Я у себе змінююсь миттєво,
і діяльність здійснюю суттєво.
Придивіться, чарівна картинка,
я на ній людина... невидимка.