безчасся

Коли війна скінчиться, час мине,
який то буде місяць? Чи безчасся
то буде? Може, щастя не смачне,
воно гірке і з ним не зустрічайся,
коли усе минеться? Не мовчи,
скажи що-небудь - я додам у вірши
один рядок про втрачені ключі.
Це щось нове? Це нового новіше?
Облиш, мені на нервах більш не грай,
достатньо вже. Коли вона скінчиться?
Коли скінчиться зліт пташиних зграй?
Навіщо виє вітер, як вовчиця?
Не вовк - вовчиця... Жалісно, навзрид,
ридма ридає, голосно, щемливо.
Амброзії немає і акрид,
і серце бє'ться що пташина зліва,
чекаючи на ключника Петра.
Питаєш нащо? Як відповідати?
Війна, лунає пісенька стара -
слова брехливі, вигадані дати.
Про що мені писати? Знаєш, ні?
Є відповіді? Ні? Лише питання...
Січневі, не едемські, а земні,
Кохана, я прошу тебе востаннє -
не треба, не питай. Збиває з ніг
питання це, рве книги на цитати...
А що іще? Дивитися на сніг,
та сторінки удвох перегортати.