пiд стелею

билингва 2016/25



***
та скільки можна писати про ці спальні,
але що поробиш,
якщо прокидатися з тобою одна насолода -
так привиди ніжаться під побіленими стелями,
труться фантомною шкірою об вапно.
по суті так мало потрібно для щастя:
пробник з ендорфінами,
сонячне жабеня коханої,
препароване ласкою і ніжністю,
затискачі торкань, червоні скоби дихання.
і слина реальності вмить висихає,
точно отрута гюрзи на гарячому камені.
каравела довгого сплутаного волосся,
з якорями, водоростями, сережкою (забула зняти)
спочиває на згині ліктя, на мілині,
вивчає пупок: пустушка небуття,
двері, закладені кремовою цеглою,
звідти ми виповзли -
з помаранчевої овальної темряви.
 
спасибі, Господи, що дістав ребро,
злиток з холодильника, що заіндевів,
розтопив, переплавив у золотисту річку,
а жіноче тіло - річкове дно на мілководді,
опускаєш руки по лікоть у плоть,
гладиш пісок, в'язку шкуру прибережного звіра,
віялові черепашки сосків,
і промайне мальок родимки.
і не важливо, хто входив у струмок до мене.
я не хочу знати, звідки цей тонкий шрам
від кесаревого розтину. на раз-два-три
вимрете всі акули. хитра рибка
посмішки, і лобок - голений причал,
і навіть якщо я зараз дурницю написав - це не страшно,
але десь поруч причаїлася глибина,
справжня, темна, хижа.

***
да сколько можно писать про эти спальни,
но что поделать,
если просыпаться с тобой одно наслаждение -
так привидения нежатся под побеленными потолками,
трутся фантомной кожей об известь.
по сути так мало нужно для счастья:
пробник с эндорфинами,
солнечный лягушонок любимой,
препарированный лаской и нежностью,
зажимы касаний, красные скобы дыхания.
и слюна реальности вмиг высыхает,
точно яд гюрзы на горячем камне.
каравелла длинных спутанных волос,
с якорями, водорослями, сережкой (забыла снять)
покоится на сгибе локтя, на отмели,
изучает пупок: пустышка небытия,
дверь, заложенная кремовым кирпичом,
оттуда мы выползли -
из оранжевой овальной тьмы.
 
спасибо, Господи, что достал ребро,
заиндевевший слиток из холодильника,
растопил, переплавил в золотистую реку,
а женское тело - речное дно на мелководье,
опускаешь руки по локоть в плоть ,
гладишь песок, вязкую шкуру прибрежного зверя,
веерные ракушки сосков,
и промелькнет малек родинки.
и не важно, кто входил в ручей до меня.
я не хочу знать, откуда этот тонкий шрам
от кесарева сечения. на раз-два-три
вымрете все акулы. хитрая рыбка
улыбки, и лобок - бритый причал,
и даже если я сейчас ерунду написал - это не страшно,
но где-то рядом притаилась глубина,
настоящая, темная, хищная.