Ой, яка на Україні є у мене доля.
Не за муром, не у клітці, де ж поділась воля.
Защебече зранку птаха, у політ здійметься,
а яким шляхом до мене доля повернеться.
Нам пани на щастя з ними подають надію,
ой, чому то люди вірять у химерну мрію.
Ой, чому так швидко люди та й про те забули,
як недавні наші предки на них спини гнули.
Ті хто працею важкою їжу заробляють,
і химеру, і панів тих разом подолають.
Україно, ти багато лиха зазнавала,
та як зараз так ніколи важко не стогнала.
Україно, рідна земле, годі довго спати,
бур’янів росте все більше, час їх сапувати.
Щоб народ твій міг на щастя всі поля зорати,
неминуче знов зазнають люди кров і втрати.
Бандурина. на укр
© Copyright: Анатолий Миронов 3, 2025
Свидетельство о публикации №125010405301
Свидетельство о публикации №125010405301
Рецензии
