голос морского ангела

билингва 2016/25


***
моє дитинство було величезним, більшим за китів.
величезна підводна істота, як Амстердам,
з магазинами іграшок і солодощів.
дорослі дивилися на мене
і бачили тільки перископ
з виразними карими очима
на поверхні сорочечок, сніданків, шкільних зошитів.
книжки, в які заходиш, як у сон,
перечитуєш казки, жуєш бутерброди.
моє дитинство, я виріс із твоїх казкових замків,
і велетню не зайти в будинок, куди він залітав дитиною,
обнишпорюючи очима кухню в пошуках цукерок.
палючий вітер часу
пролетів крізь диназаврій скелет прожитого,
арки вигнутих ребер дзвенять.
щось велике жило разом зі мною,
але вимерло або поплило в глибокий океан;
але іноді я чую голос морського ангела -
важкий і відполірований, як рейка,
його ні з чим не сплутаєш.



***
мое детство было огромным, больше китов.
огромное подводное существо, как Амстердам,
с магазинами игрушек и сладостей.
взрослые смотрели на меня
и видели только перископ
с выразительными карими глазами
на поверхности рубашонок, завтраков, школьных тетрадей.
книги, в которые заходишь, как в сон,
перечитываешь сказки, жуешь бутерброды.
мое детство, я вырос из твоих сказочных замков,
и великану не зайти в дом, куда он залетал ребенком,
обшаривая глазами кухню в поисках конфет.
обжигающий ветер времени
пролетел сквозь диназаврий скелет прожитого,
арки выгнутых ребер звенят.
что-то большое жило вместе со мной,
но вымерло или уплыло в глубокий океан;
но иногда я слышу голос морского ангела -
тяжелый и отполированный, как рельса,
его ни с чем не спутаешь.

***
сідаємо на катер, маленький і тісний, як пташина шкаралупа.
і куди нам плисти, куди?
але нам не добре і не погано, і по-іншому - сім'я,
човен для двох, трьох, чотирьох і кота,
і завжди хтось дурний вивалюється за борт,
тримай дурня - кохай міцно, терпи.
снігопад, снігопад.
білий ангел з чорною трояндою крокує трамвайними коліями,
вразвалочку як пелікан;
зима, спасибі за це, трохи тихіше,
але як заглушити мотор на катері, нашому катері,
щоб зменшив оберти?
уповільнити час - навчи мене.
так водомірки тримають цілий ставок на лапках;
для ігор, любові, ніжності й дурості - рожева каюта з картону.
нам затишно.
наша техніка, посуд, одяг і надія,
рятувальний круг із фарбованого пінопласту - тобто врятується одна?
кімнати з цвіркуном, пральні порошки і
слухняні джини самсунга.
наші сімейні вечори, як біле вино зі свого виноградника,
ми тупцюємо по ягодах, сміємося, розслаблені й прості.
шкодливий доктор Хаос розчиняє метеликів у животі екрана -
звичайним аспірином, диклофенаком;
я роблю тобі масаж,
є в цьому щось новонароджено-тюленье;
дочка малює на килимі, схрестивши ноги по-турецьки;
банальне щастя тих, хто тоне, хто не тоне, хто пливе на катері.
нехай завжди будуть мама, тато, сонце, я.
і Барсик. гей, ти куди?

сенс життя заводиться з третьої спроби,
і я механічно вистрілюю в небо сигнальну ракету
вірша.
ми тонемо чи ні? врятують нас чи ні?
є тут хто-небудь, в океані мільярдів, крім нас?
і я тримаю віру, надію, любов, мармуровий кулак,
відбитий від статуї.
не можна піти по хвилях, взявшись за руки, але
це наш привілей,
рай у дорозі, у кроках, обіймах, помилках.
і наш катер зносить не до водоспаду, і не до точок, ні,
але до ком безсмертя, можливо.

***
садимся на катер, маленький и тесный, как птичья скорлупа.
и куда нам плыть, куда?
но нам не хорошо и не плохо, и по-другому - семья,
лодка для двоих , троих, четверых и кота,
и всегда кто-то глупый вываливается за борт,
держи дурака - люби крепко, терпи.
снегопад , снегопад.
белый ангел с черной розой шагает по трамвайным путям,
вразвалочку как пеликан;
зима, спасибо за это, чуть тише,
но как заглушить мотор на катере, нашем катере,
чтобы сбавил обороты?
замедлить время - научи меня.
так водомерки держат целый пруд на лапках;
для игр, любви, нежности и глупости - розовая каюта из картона.
нам уютно.
наша техника, посуда, одежда и надежда,
спасательный круг из крашеного пенопласта - то есть спасется одна?
комнаты со сверчком, стиральные порошки и
послушные джины самсунга.
наши семейные вечера, как белое вино со своего виноградника,
мы топчемся по ягодам, смеемся, расслаблены и просты.
шкодливый доктор Хаос растворяет бабочек в животе экрана -
обычным аспирином, диклофенаком;
я делаю тебе массаж,
есть в этом нечто новорожденно-тюленье;
дочь рисует на ковре, скрестив ноги по-турецки;
банальное счастье тонущих, не тонущих, плывущих на катере.
пусть всегда будут мама, папа, солнце, я.
и Барсик. эй, ты куда?

смысл жизни заводится с третьей попытки,
и я механически выстреливаю в небо сигнальную ракету
стихотворения.
мы тонем или нет? спасут нас или нет?
есть здесь кто-нибудь, в океане миллиардов, кроме нас?
и я держу веру, надежду, любовь, мраморный кулак,
отбитый от статуи.
нельзя уйти по волнам, взявшись за руки, но
это наша привилегия,
рай в пути, в шагах, объятиях, ошибках.
и наш катер сносит не к водопаду, и не к точкам, нет,
но к запятым бессмертия, быть может.