За перехресним столом

Корок у пляшці застряг, наче в горлі слова.
Згадки у ніч на Святвечір міцні та спрокволі. —
Тости, що їх до Творця промовляє вдова,
Миру бажаючи всупереч святу сваволі
За колоритним столом із дванадцяти страв:
Зойки у стопках, що їх переповнили війни
В рік двадцять п'ятий і ладний, що геть не настав,
Ллються сльозами в річки горілчані, подвійні.
Світ колядує, заходячи в гості до свар;
Бійка натомість чужі оббиває пороги,
Згодом де знищить оселю і виїсть узвар, —
Втомлена бійка тутешня, затуркана трохи.
Сильно заюшкана кров’ю, голодна, як пес
Ластиться, рветься у двері за стіл господині —
В дім без господаря..., в котрому січень замерз,
В котрому жінчині руки і досі гостинні
Навіть до ворога. (Вибачте, люди, — бува...)
Матінки серденько з жалю тремтить, як годиться.
Взявши рушник вишиваний, понура вдова
Кров обтирає з лиця і частує чужинця
За перехресним столом... А питання одне —
Так, не питання, а більше — міцне побажання:
"Хай в мої вічі хлопчина лише зазирне
І від'їжджає додому. Хай гине востаннє".
Гість озирається: кут і палає свіча
Біля світлини, що в стрічки одягнена чорні;
Ще одне, синове фото — його зустріча
Мати щомиті... Той хлопець — він також у формі
Десь на далекому фронті, а звістки нема...
Разом із вогнищем сили жіночі зачахли.
В темну вітальню спустилася тиша німа
І по дорозі... до миру піднялися чарки
З двох ворожуючих рук і усім на дива,
...Бо перелічена кожна людська волосина —
Бог господині до віри її доливав —
Може в сусідній Країні, на свято Різдва
Хтось прихистить її без вісти зниклого сина.

01 січня 2025р.