Все завершиться віршем... І втома від повного дня.
І заповнений справами день, до утоми нестямний.
І дорога додому в ледь жовтих ліхтарних вогнях.
І безмірная відстань між нами і нашими днями.
Вірш сміється весь день над бажанням зустрітися з ним.
Ось він, осьдечки, поруч, а я його так і не бачив.
Вірші завжди такі ж невловимі, як кращії сни.
Але я не заплачу за сном – я за віршем заплачу.
Я готовий заплакати, та не дозволить мій вірш,
він за мною ходив не для того, щоб бачити сльози...
Каже вірш: «Я вже тут... Я вже твій... Лиш записуй скоріш...».
Все завершилось віршем. Пишу. Вірш ревнує до прози...
Все завершую віршем. І вечір. І втому. І рік.
Все завершиться віршем: що знаю і те, що пізнаю...
Саме вірш зберігає, щоб раптом мене хтось не врік.
Я зізнаюсь, що віршем все врешті завжди й починаю...
Все завершиться вiршем. I вечiр. I втома. I рiк
© Copyright: Миклош Форма, 2024
Свидетельство о публикации №124123007245
Свидетельство о публикации №124123007245
Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.