Бабуся та смерть

(Угорська народна казка)


Жила колись бабуся
Старенька – престаренька.
І я не помилюся,
Якщо скажу щупленька.

Вона жила чимало
Уже на світі років,
Вмирати не бажала
І зберігала спокій.

І пристрасть вона мала:
Скарби складати в скрині.
І вже їх наскладала –
Не перелічиш нині.

Вона жила самотньо –
Не мала спадкоємців.
Отож цілком природно –
Щеміло її серце,

Що ось прийде неждано
До неї смерть з косою,
Залишить, що придбала,
Її хапне з собою.

То так воно і сталось:
Ця смерть вдалась до драми,
Косою розмахалась,
І торохтить кістками.

Бабуся заволала:
«Залиш мене, будь ласка!»
А смерть відповідала:
«Твоя скінчилась частка».

Бабуся все благала:
«Ну дай хоч кілька років,
Бо це мені замало.
Ну дай же серцю спокій!»

А смерть відповідала:
«Із списку вартих жити
Я викреслити мала
Тебе. То що ж робити?

Нема тебе у списку –
В наявності не буде.
Труна тобі колиска,
І світ тебе забуде».

Бабуся не спинялась,
Бо їй хотілось жити.
Хоча б на рік прохалась.
Бабусю не спинити:

«Хоч тиждень дай пожити,
Або хоча б до завтра.
Ти маєш пожаліти.
Чи я ж того не варта?»

Погодилась кістлява
(Смерть також має серце):
«До завтра – інша справа,
Я не така вже вперта».

«Пиши, смерте-зірко,
Ти власною рукою
(Ось крейда) на одвірку,
Що завтра я з тобою…»

Смерть, «завтра» написала:
«То ж завтра будь готова! –
Погрозливо сказала –
Хай буде чесне слово».

Лиш засвітився ранок,
То й смерть не запізнилась –
Уже прийшла на ґанок,
Здивовано дивилась:
 
«Ти й досі не готова?
Ану збирайся швидше!»
«Про що твоя розмова? –
Ти до дверей стань ближче!

Сама ти написала
Хороше слово – завтра,
Ще завтра не настало,
Аж завтра буде завтра».

Й на завтра смерть з’являлась,
Як то напередодні.
Бабуся дивувалась:
«Чому прийшла сьогодні?!»

Огидів напис смерті,
Схопила смерть ганчірку,
 Щоби безслідно стерти
Те «завтра» із одвірку.

Тепер уже бабуся
Металась по куточкам:
«Ну де ж я схоронюся?»
У льоху з медом бочка.

Бабуся в бочку швидко
Залізла і накрилась.
Гадає: «тут не видко».
Та мабуть помилилась.

Пронюхає кістлява.
Зашиюсь я в перину.
В перині – інша справа…
Таким врятуюсь чином.

І тут почує нюхом.
Тікати треба звідси».
Вся обліпившись пухом,
Та й ну з перини лізти.

А смерть уже стояла,
Винюхуючи жертву
І руки простягала
Бабусю взяти мертву.

Та замість неї встало
Чудовисько космате.
«Рятуйте!» - заволала
І кинулася з хати.

То ж смерть із переляку
Забігла за край світу.
Ні вісточку ніяку
Не шле, а ні привіту.

Бабусеньці нівроку.
Вона жива, здорова,
Якщо за довгі роки
Не вмерла випадково.




PS: Когда я изучал язык эсперанто, я старался прочесть как можно больше книг на эсперанто. В книжном магазине увидел книжку «Hyngaraj popolaj fabeloj», то есть венгерские народные сказки. Я набросился на эти сказки. Много раз читал их и перечитывал. А потом решил пересказать их в стихотворной форме.

ФОТО: