або закордон

   
    ...або закордон

В СРСР я, взяв народився, сім'я не бідна і не багата,
з СРСРу пересилила, без зміни місця, злочинна влада.
Сорок три роки, достатньо стажу, з них дев’ятнадцять у підземеллі,
мій пенсіон згубили влади в політринковому приватборделі.

І Україні став пасерб наче, жив тридцять років доволі бідно,
тепер в Росію, бо доля плаче, я розповім вам чи стане гідно.
Любив Росію і Україну коли звичайно були всі разом,
їх посварила підступна дуже, заокеану гидка зараза.

Державу рвала щоб підкорити, але Росія їй не котлета,
 а Україна в злочинних лапах тепер розмінна дрібна монета.
В житті багато чого боюся, є приклад: стати в калюжу, яма,
а в Україні бьють метастази з нацизму влади, це більша драма.

Не став я сином для України, застрягло в глотці "Є Батьківщина!",
Росії крикну – " Моя Отчизна!" Я сподіваюсь — впізнала сина.
Вся Україна, уся Росія, усі народи нехай читають,
за вірш відвертий, я буду радий, зійдуться ДРУЖНЬО і розстріляють.
2022 г.
Рассказ продолжу, тревожно что-то, как в девяностом сменилась власть,
строй не сменился, всё по закону, “пахать“ рабочим, а ”рынку” красть.

Тридцать три года СССР нет, надежды жизни настал момент:
получен паспорт, теперь российский, а всё по факту я в ДНР.
Спешу потратить рубли. Знакомо, несу не новый, а тот же крест,
как было раньше, всё в том же ритме, подорожанием всё ”рынок” ест.

А для надежды лет не осталось, хотя твержу я: - ”Жизнь впереди!”;
власть та и эта, за кадром голос, будто в мультфильме — ”Ну, погоди!”
2024 г.