Я подзвоню тобі проти ночі, а може – під ранок,
І спитаюсь нервово: «Скажи, чи любила вона?
Чи любила? Бо я так любив, що залишилась рана.
Що мені залишила лиш ночі, без краю, без дна?».
Я не знаю, чи ти будеш здатна мені відповісти.
Але те, як у відповідь я не почую гудків,
Означає, що ми, вдвох, безсонної ночі намисто,
Чорне-чорне намисто, порвемо в чотири руки.
Ти була біля неї ще довше, ніж я, так вже склалось.
І з тобою вона одкровенна була, як ні з ким...
І тобі, як мені, світла пам'ять про щастя зосталась,
А іще в чорні ночі складаються світлі рядки...
Чорне намисто ночi, або Скажи, чи любила вона?
© Copyright: Миклош Форма, 2024
Свидетельство о публикации №124122801581
Свидетельство о публикации №124122801581
Рецензии