палац

билингва 2016/24



***
це - палац лісовика, зрубаний із горбиля,
критий брезентом, автомобільними покришками,
нависає над болотом, як куций шорсткий кіготь,
на дюжині опор у розкорячку - павук на милицях
і болото під ним - розсольник із жабами,
з метановими протягами,
пара човнів, як висохлі панцири тарганів,
огризки рибальських сіток,
іржавий мопед - мумія бджолиної королеви,
і сам лісовик - дрібний мужичок темний,
ніби вимазаний мазутом,
кошлате волосся - повсть.
у минулому заготівельник хутру - кожної ночі до нього
з'являються дванадцять синіх лисиць
і по черзі мочаться в узголів'я
за суворим законом справедливості,
не в силах надкусити брудне горло,
заросле дротом дрібним, кучерявим, як залізна мочалка.
чай із морошкою та омлет із яєць шпака, присмачений заманіхою,
трав'яна туга, небо повне зірок, тисячі чорних овальних каменів,
скелястий берег, скам'яніла хвиля.
всі звірі, що прийняли смерть, покояться на дні,
точно в смердючому спирті, в рідкому бурштині.
і на заході сонця він запалює гасовий ліхтар,
комарі шанобливо обтікають його - жива дзвінка брижа,
розставляє дорожні шахи на столику,
льодяниковососущі з жовтизною очі,
він до світанку чекає мене, прицмокує,
цідить чай із м'ятої фляги, згадує як колись
дружив із дитиною людини, але я не прийду,
мій дитячий напівбог Ярго, не дограємо цю партію ніколи,
але він знову розставляє фігурки по пам'яті,
вставляє в тонкі дірочки зубочистки,
уявні друзі і звірі, і перше кохання,
створення із золотих гачків і пряних тичків,
я тебе ніколи не знайду, не забуду,
тому що не пам'ятаю, тому що не можна
сплячому велетню розгледіти минуле, ліси
і містечка, що виросли на спині, тому що життя одне,
але ми ніколи, ніколи не одні в ньому.


***
это - дворец лешего, срубленный из горбыля,
крытый брезентом, автомобильными покрышками,
нависает над топью, как куцый шершавый коготь,
на дюжине опор в раскорячку - паук на костылях
и болото под ним - рассольник с лягушками,
с метановыми сквозняками,
пара лодок, как высохшие панцири тараканов,
огрызки рыболовных сетей,
ржавый мопед - мумия пчелиной королевы,
и сам леший - мелкий мужичок темный,
будто вымазанный мазутом,
лохматые волосы - войлок.
в прошлом заготовщик пушнины - каждой ночью к нему
являются двенадцать синих лисиц
и по очереди мочатся в изголовье
по суровому закону справедливости,
не в силах надкусить грязное горло,
заросшее проволокой мелкой, вьющейся, как железная мочалка.
чай с морошкой и омлет из яиц скворца, сдобренный заманихой,
травяная тоска, небо полное звезд, тысячи черных овальных камней,
скалистый берег, окаменевшая волна.
все звери, принявшие погибель покоятся на дне,
точно в вонючем спирте, в жидком янтаре.
и на закате он зажигает керосиновый фонарь,
комары почтительно обтекают его - живая звенящая зыбь,
расставляет дорожные шахматы на столике,
леденцовососущие с желтизной глаза,
он до рассвета ждет меня, причмокивает,
цедит чай из мятой фляги, вспоминает как когда-то
дружил с детенышем человека, но я не приду,
мой детский полубог Ярго, не доиграем эту партию никогда,
но он снова расставляет фигурки по памяти,
вставляет в тонкие дырочки зубочистки,
воображаемые друзья и звери, и первая любовь,
создание из золотых крючков и пряных тычков,
я тебя никогда не найду, не забуду,
потому что не помню, потому что нельзя
спящему великану разглядеть прошлое, леса
и городки, выросшие на спине, потому что жизнь одна,
но мы никогда, никогда не одни в ней.