Жменька сенсу - пер. С. Груздевой

Сонячний ранок Різдва. Жменька вівсянки,
На голубиний на смак малувато і скудно.
Янголам взимку на жаль доводиться схуднуть,
Та горобці цвірінчать святкові колядки.

Рими згубилися десь між торішнього листя.
Кицю годуєш, п'єш чай, поливаєш квіти.
В небі якесь чаклунство різдвяне розлите –
ніби не тепле, та наче пелюшка в колисці.

Простір зітхає, мовби мала дитинка –
посмішка несмілива – неначе уперше.
Птахом летить крізь війну сонячний вершник
і досипає світла нам по хвилинці.

*

Пам'ять вибирає все без болю.
Навіть гіпс, та не хрумтіла кістка.
Навіть про війну шалена звістка
повз пройшла, довкола, просто поряд...

Скільки у житті було трагедій –
інколи здавалося – в останнє...
Та живеш... нівроку наче пані.
Хоч про це ні слова в Вікіпедії.

Просто біль відчахував по гілці.
Стовбур, наче бовдур, п'явся вгору.
Листя ж не ставало чорним в горі,
вітер дер... та гладив по голівці.

І стоїш, стара, як деревина,
посивіла зачіска все рідша.
Та за всі негоди все ж ти вища.
Бо несеш лиш пам'ять. Не провину.

          Перевод С.Груздевой http://stihi.ru/2025/01/07/8240

Солнечный лик Рождества…
                горсть овсянки – и  сладко.
Всё же на вкус голубям маловато придётся.
Ангелам этой зимой похудеть доведётся,
Коль воробьи цвиринчат на удачу колядки.

Рифм потерялось немало в листве прошлогодней…
Кошку кормлю я,  пью чай, поливаю цветочки.
В небе лишь отблеск из Прошлого радостной строчки,
И не тепло от  пелёночки в люльке сегодня…

Даже простор всё вздыхает, как будто малютка,
С кроткой усмешкой впервые, совсем не надсадной.
Птицей летит по войне растревоженный всадник:
Хочет добавить нам света он ежеминутно…

***

Память отбирает всё без боли,
Даже гипс, вроде кость и не хрустела.
Вестью о войне шальной летела,
Только где-то рядом, мимо воли…

Сколько разных выпало трагедий -
Иногда казались перебором…
Да живёшь – не сглазить! – в этом чёрном,
Хоть без перевода Википедий…

С веток боль отряхивалась ловко…
Ствол, как тот оболтус, - выше, в гору…
Лист же не чернел при том от горя,
Ветер драл… и гладил по головке.

.....
Но несёшь-то  не вину, а память
И стоишь, как идол деревянный…
Пряди седины редеют явно…
Только всех невзгод ты выше, пани.