I буде послух..

За вікнами - шпаркий вітрисько грудня,
Що будить посмутнілі мої будні...
Позаду - темна порожнеча ночі,
Де болю я напилася досхочу...

І всі думки - роздерті та розриті,
Неясні, письменами на санскриті...
Думки про потойбіччя, домовину
Та вишукану знов в душі провину...

Та як же домогтися, бідній, втечі
Від зречень, біганини, колотнечі,
Щоб покінчить із смутком далебі
І шкоди в світ не нести та собі?

А вітер знай все свище, свище, свище...
Несе мої думки все вище й вище -
Туди, де з полинового причастя -
Трояндова Любов родиться й щастя...

І забирає витвори уяви,
Дешеві удавання, хвилі мляві,
Усе буття сіреньке, позостале -
За блиском сонця зникло, геть розтало!

Не пахне смутком навіть рання кава...
І горобці - цвірінчать без угаву...
Ось-ось - відкриють брами мудрі січні -
І кане в лету все старе й калічне!

У вуха мої заспіва Природа -
І буде з нею послух, мрія, згода...

на фото - моя цьогорічна ялинка