Грай, Моцарт

Батьки Сальєрі відійшли у вирій.
Іще дитям співав псалми у хорі.
Щоби не знати скрути, або горя
Старанно вчився грати на клавірі.
Його взяли під крила та опіку,
Бо хлопчик мав наснагу та таланти.
Він мріяв стати кращим музикантом,
Щоби не зникла велич його з віком.
Досяг тяжкою працею пошани.
Здавалося, вже краще не буває.
Аж раптом він почув, як Моцарт грає
У храмі щось прекрасне на органі.
Той Моцарт хто? Щасливчик та гуляка!
Все у житті дано йому удосталь...
І заздрість віддавала чимось гострим.
І більш не було місця для подяки...
А Моцарт досі де-не-де, та й грає.
І навіть ртуть його не зупинила.
Бо не заради слави, або впливу
Митець живе, та творчість не вмирає.
Для мене ця історія знайома.
Я стільки раз Сальєрі зустрічала,
Що Моцарт мій одразу помічає
За спиною отруту підсвідомо.
І хай це міф, але і досі в дії.
То грай, мій Моцарт, грай на радість люду!
Бо заздрість, це дорога у нікуди,
Отрута за життя для лиходія.
 Lena Zhazhkova
19.12.2024