Друже в слухавці, це все ще ми?
Чому ж тоді в свідомості так щемно?
Будували мости, годували котів,
Уквітчані проростали...
Хіба це даремно?
Друже, там, на далеких досвітніх вогнях,
Ми будували форпости долі.
Що ж тепер?
Невже вогнегасник зачах,
А навколо - будівлі з солі?
Твої палімсести й примарність моїх філіпік,
Любов до слова,
А до мудрості - ще більша.
Де цей хитросплетений гонорифік?
Нас так багато було,
А тепер вже й зміст із сумлінням нарізно.
Навіщо час скрипить,
Навіщо тяглість його
Так потужно бринить гекзаметром?
Так хотілося б пити згадки
З найчистіших джерел,
Вдивлятися в чисте небо, там
Помічаючи призму...
Ти бачиш, яке просте у мойр ремесло -
Залишитися б в руслі їм
Пречистого маньєризму
*
Посвята харківським слемерам
2-ї половини 2010-х рр.
В пошуку їхніх нових текстів для якісного перекладу англійською
Велика мiстифiкацiя
© Copyright: Марина Чиянова, 2024
Свидетельство о публикации №124121807445
Свидетельство о публикации №124121807445
Рецензии